(з наукової організації праці)

1) ефективність, дієвість

2) продуктивність; рентабельність

3) уміння, умілість; вправність; підготовленість; спритність; точність (у роботі)

4) тех. коефіцієнт корисної дії; корисна дія, віддача; коефіцієнт використання

5) пропускна здатність

6) працездатність, спроможність; здатність; виконання норм; показник праці

7) філос. дієвість

* * *

1) уміння, спритність, точність ( у роботі); діловитість

2) ефективність, дієвість

3) продуктивність, прибутковість; виконання норм виробітку; ( високий) організаційно-технічний рівень

4) тих. коефіцієнт корисної дії; коефіцієнт використання ( машини); пропускна здатність

5) aмep. однокімнатна квартира з кухонною нішею (тж. efficiency apartment)

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ім. Г.С. СКОВОРОДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ - наукова установа для розробки фундаментальних проблем філософської науки і координації філософських досліджень в країні, підготовки наукових кадрів. Створений 1946 р. в Києві. І. ф. очолювали: акад. М.Е. Омельяновський (1946 - 1952), чл.-кор. Д.Х О. стрянин (1952 - 1962), акад. П.В К. опнін (1962 - 1968), акад. В.І. ІПинкарук (1968 - 2001), од 2001 р. - чл.-кор. М.В. Попович. У розвитку І.ф. вирізняється три періоди. Перший (1946 - 1960) характеризується тим, що його наукова діяльність була дуже обмеженою ідеологічним контролем. Однак уже в той час І.ф. видав пращ, в яких зроблено серйозні кроки до осмислення досягнень фізики пер. пол. XX ст. (М.Е. Омельяновський, М.Б. Вільницький), висвітлення світогляду визначних представників укр. культури і науки - Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, Панаса Мирного, П. Грабовського, М. Максимовича (Д-Х. Острянин, І.П. Головаха, В.Ю. Євдокименко, М.В. Гончаренко, О.Г. Білоус). Другий період (1961 - 1990) відзначається потужним професійним зростом і кадровим зміцненням, істотним розширенням і урізноманітненням тематики досліджень, різким скороченням кон'юнктурної тематики, створенням нових та реорганізацією існуючих наукових підрозділів, надаючи їм нового наукового спрямування. Попри незначну кількість видань, які мали апологетичний характер і намагалися підвести філософський ґрунт під ідеологічні та політичні догми, що нав'язувалися, переважна більшість наукових розробок і видань цього періоду були присвячені актуальним проблемам філософської науки. В цей час започатковуються нові наукові напрями, набирають нового повороту існуючі. Виросла група науковців, яка отримала наз ву "Київської школи філософів". Засновано новий напрям у філософії науки - логіку наукового дослідження (П.В. Копнін, М.В. Попович, С.Б. Кримський, П..Ф. Йолон, А.Т. Артюх, Є.Є. Лєдніков), у межах якого засобами формального та концептуального аналізу досягається реконструкція наукового дослідження як логічно послідовного процесу. Накреслився відхід від ортодоксальних схем аналізу філософських проблем природознавства і перехід до розробки нового концептуального апарату (П.С. Дишлевий, Н.П. Депенчук, Ф.М. Канак, В.С. Лук'янець). Розгортаються дослідження філософських проблем людини, умов формування та функціювання людського світогляду, людського світовідчуття та світосприймання (В.І. Шинкарук, В.П. Іванов, О.І. Яценко, М.Ф. Тарасенко, В.Г. Табачковський, М.О. Булатов). Висвітлення історії укр. філософії та укр. культури взагалі вперше було поставлено на міцну базу історичних першоджерел. Розпочато вивчення недосліджених періодів, подій і явищ укр. філософської культури, філософської спадщини визначних мислителів минулого, зокрема, діячів Києво-Могилянської академії (В.М. Нічик, В.С Г. орський, М. В. Кашуба, М. Рогович, В.І. Іваньо). Видані фундаментальні праці з історії класичної нім. філософії (В.І.Шинкарук, М.О. Булатов). Були виконані розробки з методології соціального пізнання (В.І. Куценко, М.М. Мокляк, І.В. Бойченко, М.І. Михальченко, Ю.Д. Прилюк), соціально-психологічної структури особи та умов її формування (Л.В С. охань, О.А. Донченко). Вперше в Україні були застосовані методи конкретної соціології до вивчення радянської дійсності і обґрунтовані соціологічні концепції, істотно відмінні від офіційних (В.П. Чорноволенко, Ю.П. Сікорський, В.Л. Оссовський, В.І. Волович, В.І. Паніотто, А.О. Ручка, Є.І. Головаха, К.К. Грищенко). В кінці 70-х соціологічні підрозділи були об'єднані у Відділення соціології І.ф., а в кінці 80-х реорганізовані в окремий Ін-т соціології НАН України.. За свої наукові новації І.ф. і його науковці зазнавали гострих ідеологічних нападів та політичних звинувачень з боку партійних органів і ортодоксальних філософів. У третій період (од 1991р.) була перебудована тематика і науково-організаційна структура І.ф. відповідно до сучасних потреб трансформації укр. суспільства та духовного відродження, тенденцій розвитку світової філософської науки. Здійснені розробки і видані фундаментальні праці з актуальних проблем філософської антропології (В.І. Шинкарук, В.Г. Табачковський, М.О. Булатов, Н.В. Хамітов, Є.І А. ндрос), філософії культури та методологічних засад осмислення історії укр. культури (В.І. Шинкарук, М.В. Попович, С.Б. Кримський, Є.К. Бистрицький, С.В. Пролеєв), естетики та філософії мистецтва (В.І. Мазепа, О.В. Білий, Р.П Ш. ульга), етики (В.А. Малахов, А.М Є. рмоленко), філософії дискурсу і філософських проблем знакових систем (М.В. Попович), логіки (А.Т. Ішмуратов, В.Й О. мельянчик), методології науки (С.Б К. римський, В.І. Кузнєцов, П.Ф. Йолон), філософії природознавства (В.С. Лук'янець, М.О. Кравченко, Л.В. Озадовська, В.Л. Храмова), екології (Ф.М. Канак, М.М. Кисельов, В.С. Крисаченко), соціальної філософії і філософії історії (М.М. Мокляк, В.І. Бойченко, В.Й. Коцюбинський), філософії нації та етносу (М.Т. Степико, Б.В. Попов, Л.Є. Шкляр), політичної філософії (В.С. Лісовий, Г.В Б. адзьо), історії філософської думки Київської Русі (В.С. Горський, Т.С Г. оліченко), філософської думки XIV - XVIII ст. (В.М. Нічик, Я.М. Стратій, В.Д Л. итвинов, О.М. Сирцова), філософської думки XIX - XX ст. (М.І.Лук, С.В. Бондар, О.С. Забужко, Л.П. Депенчук), пам'яток укр. та світової філософської думки (В.С. Лісовий, Н.П. Поліщук), історії зарубіжної філософії (В.С. Пазенок, А.Т. Гордієнко, В.В. Лях, Н.П. Поліщук, Є.М. Причепій, О.М. Соболь, Я.В. Любивий). Утворене в 1992 р В. ідділення релігієзнавства здійснило розробки і видало фундаментальні праці з філософії та історії релігії, сучасних релігійних процесів в Україні (О.С. Онищенко, А.М. Колодний, П. Косуха, П.Л Я. роцький, Л.О. Филипович, В.Є Є. ленський). Наукові розробки удостоєні Державної премії УРСР в галузі науки і техніки, шести наукових премій НАН України імені видатних учених. І.ф. співпрацює з багатьма зарубіжними науковими центрами. Має наукову бібліотеку, ж. "Філософська думка", "Практична філософія", "Філософські обрії", "Українське релігієзнавство", "Релігійна панорама", альманах "Мультиверсум". В І.ф. працює 91 науковець: 28 докт. наук, 56 канд. наук, 1 акад., 2 чл.-кор. НАН України, члени зарубіжних академій: Російської, Нью-Йоркської, Білоруської, Молдавської.

ЕВРИСТИКА ( від грецьк. ενρίσυω - знаходжу) - термін, яким позначають галузь знання про творчу діяльність, пов'язану з пошуками шляхів відкриття нового в судженнях, ідеях, способах діяння. Поняття "Е." виникло у Стародавній Греції як метод навчання, що його застосовував Сократп. Пізніше Е. почали називати науку, що вивчає творчу діяльність. Її основним завданням є створення моделей пошуку нового розв'язання завдання. Е. становить комплексну галузь знань, що об'єднує ряд розділів філософії, психології, кібернетики, лінгвістики, теорії інформації, наукової організації праці. Центральне місце в ній посідає психологія творчого мислення, яка досліджує механізми розв'язання різних проблемних ситуацій. Евристичні моменти виявляються тоді, коли наявні умови не підказують людині способу розв'язання певного завдання і минулий досвід не містить у собі готової схеми, що могла б бути застосована за даних умов Д. ля виходу з проблемної ситуації створюють нову стратегію діяльності. До Е. входить також дослідження умов формування здібностей людини до творчої інтелектуальної діяльності - евристичного навчання і методів його організації. Значення Е. особливо зростає з прискоренням науково-технічного прогресу, з розширенням кола проблем, які потребують розв'язання. Необхідність таких досліджень спричиняється, зокрема, використанням для розв'язання різних завдань ЕОМ. Розвиток кібернетики зумовив виникнення евристичного програмування (спеціального напряму в моделюванні розумової діяльності засобами електронної техніки), яке застосовується, коли людина може оцінювати результати відповідного процесу, але не може дати точного його опису. З цією метою створюються різновиди евристичних програм, які моделюють розв'язання завдань людиною.

МЕТОДОЛОГІЯ НАУКИ - один з основних розділів методології; складна і структурована самостійна теоретична дисципліна, яка вивчає весь комплекс явищ, що відносяться до інструментальної сфери науки та наукової діяльності, їх осмислення та функціювання. М.н. досліджує сукупність пізнавальних засобів, що застосовуються в науці, об'єктивні характеристики та властивості науки і наукової праці, які відіграють істотну роль в отриманні об'єктивно істинних наукових знань, а також нагромаджені емпіричні уявлення про них. На цій основі М.н. виробляє принципи, норми, правила, які організують і спрямовують пізнавальну діяльність на досягнення нових наукових результатів. Важливо відрізнити М.н. від методологічної свідомості дослідників. Якщо методологічна свідомість являє собою сукупність уявлень вчених про мету, стандарти та критерії науковості, якими вони керуються і які складаються безпосередньо в науковій практиці; якщо вона є системою різного рівня і глибини уявлень про те, що і як роблять чи мають робити вчені, пізнаючи реальний світ, то М.н. являє собою концептуальну обробку методологічної свідомості, засобів та результатів конкретних наук, застосовуючи для цього інструментарій, вироблений філософією, математикою, логікою, психологією, семіотикою тощо. Вона є систематичною концептуальною реконструкцією методологічної свідомості на основі базових принципів, які відбивають наукову практику в її закономірностях і необхідних формах. М.н. вивчає закономірний і оптимальний зв'язок наукового результату і засобів його досягнення, з'ясовує сутність пізнавального інструментарію і межі його продуктивного застосування, ефективність та відповідність задачі, що має бути розв'язана, визначає його порівняльну пізнавальну цінність. Оскільки деякі способи та прийоми отримання нових знань використовуються стихійно, неусвідомлено, а тому неявно, то М.н. не обмежується розглядом лише методологічної свідомості, а піддає методологічному аналізові результативну сферу науки - наукове знання, в якому згасла наукова діяльність і в якому відбиті не тільки об'єкт, а й спосіб його пізнання. Тому сучасна М.н. вивчає широке поле наукового знання, його структуру, організацію, різноманітні моделі, форми систематизації та об'єктивної репрезентації. Методологічні дослідження охоплюють динаміку та розвиток наукового знання, його історичні, логічні та функціональні типи, форми спадкоємності, концептуальні та формальні реконструкції відповідно до критеріїв наукової раціональності, здійснюють аналіз мови науки, аналізують на всіх рівнях понятійний каркас науки та її окремих дисциплін, з'ясовують засади розгортання наукового знання в систему і виробляють загальні принципи його обґрунтування, формулюють стандарти раціональності теоретичних побудов. Особливу цікавість для М.н. становлять наукові теорії, їх виникнення, будова, розвиток, процеси реконструкції та формалізації, відношення до реальності та інших форм знання. Методологічному аналізові піддаються проблеми істинності тверджень теорії та їх раціонального доказу, характеру вихідних положень та правомірності базових абстракцій, прийнятності онтологічних допущень та об'єктивних інтерпретацій тощо. Тут проблеми М.н. тісно переплітаються з проблемами гносеології, філософії науки і логіки науки. На відміну від них, М.н. зосереджує свою увагу на тих аспектах науки і наукового знання, які можуть бути трансформовані в засоби посилення пізнавальних здатностей суб'єкта, піднесення оптимізації та ефективності наукової праці. М.н. має на меті розробити нормативи, схеми та парадигми, скласти приписи та своєрідні рецепти для наукового мислення та дослідження. Тому в прикладному аспекті М.н. є нормативною дисципліною. Тут відбувається зворотний вплив М.н. на методологічну свідомість. Методологічне знання та методологічні конструкції, сформовані М.н., стають тільки тоді працюючими, коли вони включаються в пізнавальний процес через їх засвоєння дослідником і перетворення їх у факти методологічної свідомості. Це є окремий випадок взаємодії теорії і практики С. пектр застосування методологічного знання досить широкий - від створення методик розв'язання окремих дослідницьких задач до розробки крупномасштабних наукових проектів і програм, що визначають стратегію розвитку науки на довгостроковий період. Необхідність у методологічному дослідженні з'являється тоді, коли в науці складається ситуація вибору, для здійснення якого наявний теоретичний та емпіричний матеріал є недостатнім. Тоді виникає потреба звернутися до нагромадженого наукового досвіду і його узагальнень. Сучасна М.н. являє собою достатньо розгалужену систему наукового знання, що містить у собі як філософські, так і спеціальнонаукові аспекти. Виділяють міждисциплінарні методологічні системи, які покликані розробляти загальнонауковий концептуальний і інструментальний апарат для розв'язання споріднених проблем в багатьох природничих та соціогуманітарних науках. У сучасній науці найбільш розвиненими серед них і в свою чергу внутрішньоструктурованими є методологія дедуктивних наук, системно-структурна методологія, методологія обґрунтування, еволюційна методологія, антропна методологія тощо; вони знайшли широке застосування в практиці наукових досліджень. М.н. виділилась в самостійну дисципліну в кінці XIX ст., коли центром методологічного дослідження стала наукова теорія. Вагомий внесок в розвиток М.н. зробили Франк, Рассел, Вайтгед, представники Віденського гуртка, Карнап, Тарський, Гільберт, Брауер, Лакатос, Кун, Фоєрабенд, Поппер та ін. Зараз обґрунтовується думка про необхідність альтернативного підходу в М.н. На відміну від попереднього, стандартного підходу, який розглядає наукове знання переважно у вигляді системи взаємопов'язаних мовних виразів, новий намагається здійснити методологічний аналіз неформальних структур та утворень, що стоять за мовними виразами.

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ - зміна станів суспільства в загальних структурах темпоральності (тобто порядку подій перетворення минулого у прийдешнє), що характеризується зрушеннями в долі, способі життя народів, їх діяльності і цінностях у площині збагачення загальнолюдського досвіду. В.і. розкриває єдність певних чинників життєдіяльності її суб'єктів (народів, соціально-політичних спільностей та особистостей) через багатоманітність форм, шляхів і варіантів здійснення людської присутності у світі. Такі чинники В. і. виступають у вигляді універсальних структур економічного розвитку (ринкової самоорганізації, грошового обміну, вироблення додаткової вартості, відношень власності тощо); виробничого процесу (росту продуктивних сил суспільства, організації виробничих відносин, розділу форм праці та її усуспільнення, оречевлення робочої сили тощо); політичної активності (механізмів влади, форм демократії чи деспотії, основ державно-правового будівництва); культурної творчості (загальних архетипів, категорій діяльності, її символічного морфогенезу й інформаційної результативності); пізнавальної діяльності (парадигм та форм наукової картини світу, підстав науково-технічного прогресу, форм становлення базису безумовності в осягненні істини тощо); смисложиттєвого затвердження буття (трансценденції абсолюту, моральних імперативів, істини - добра - краси, кохання, зв'язку поколінь, екологічних принципів олюднення довкілля). Ці універсальні структури виникають не водночас, а розгортаються у часі, детермінуючи певні епохи В. і. На її перших фазах першорядне значення мають географічне середовище та ріст народонаселення; потім (з неолітичною революцією) зростає значення аграрного виробництва, а згодом і чинники ранніх цивілізацій, що пов'язані з державою та міжнародними відносинами. В епоху "вісьового часу" (III - VIII ст. до н. е.) дедалі більшого значення (поряд із попередніми структурами) набувають духовні стимули історичного процесу. З формуванням індустріального суспільства вирішального значення набувають усі форми економічної стимуляції. В XX ст. на хвилі науково-технічної революції та зародження постіндустріального суспільства духовне виробництво починає конкурувати з матеріально-виробничою діяльністю, відбувається інформатизація усієї техносфери людства. Вже з появою перших універсальних структур історичного розвитку виникають потенції та тенденції формоутворення В. і., яка актуально самоздійснюється з виникненням планетарного простору взаємовідносин народів на початку індустріальної доби. Розгортання історичних підстав єдності В. і. дозволяє ставити питання про її стадії, тобто типологічні риси певних епох, які визначають історичний поступ. Ці типологічні стадії Маркс характеризував як суспільно-економічні формації, що пов'язані з різними рівнями розвитку продуктивних сил та відповідних відносин власності. В узагальненому вигляді Маркс поділяє формації на докапіталістичні та власне капіталістичну, яку - шляхом революційного стрибка із "царства необхідності" у "царство свободи" - повинно замінити комуністичне майбутнє усього людства. Для В. і. характерною є також фундаментальна культурна диференціація людства, яка втілюється у т. зв. локальних цивілізаціях, котрі поєднують як діахронні, так і синхронні аспекти історичного процесу. І хоч локальні цивілізації (напр., антична чи буддійська в її індійському та далекосхідному варіантах) мають не стадіальні, а культурні відмінності, цивілізаційний підхід до В. і. не заперечує рівнів розвитку соціальності. Вони позначаються первісним суспільством, що змінюється епохою ранніх цивілізацій із наступним переходом до традиційних суспільств. Після них виникає індустріальне суспільство, яке у XX ст. трансформується у постіндустріальне. Ці суспільні перетворення визначають історичний поступ. Але внаслідок нерівномірності історичного процесу суспільства (у вигляді реліктів, муміфікованих форм соціальності, укладів чи нереалізованих можливостей) продовжують співіснувати з прогресивними тенденціями трансформації соціальних відносин на індустріальній та постіндустріальній основах. Процеси глобалізації, які розкривають планетарний масштаб В. і., виступають також як парадигмація (набуття зразковості західноатлантичної цивілізації) і тому породжують фундаментальні соціальні та національні суперечності. В. і. розгортається через суперечності, конфлікти, революції, війни, навіть катастрофи і має багатовекторне здійснення. Розрізняються, напр., східний та західний шляхи розвитку соціальності. Перший характеризує поєднання влади і власності, а другий - їх розділення в напрямі затвердження приватної ініціативи та економічної свободи. З певною мірою умовності розрізняється також індустріальна Північ та світовий Південь. За таким розрізненням криються колізії В. і. Сучасний світовий процес характеризується прискоренням історичного розвитку, що породжує парадокси "футурошоку", спричиненого неузгодженістю швидких змін з адаптацією людей до майбутнього, що насувається надто швидко. Постає питання про ліміти розвитку згідно з лінійним зростанням виробництва матеріальних благ, котре викликає екологічні потрясіння та потребує посилення "вертикалі" ціннісного, духовного наповнення. Доконечним є також персоналістський аспект, який характеризується розвитком людських сутнісних сил - від первісного родового існування до можливостей індивідуального господарювання (з появою залізних знарядь праці) і далі - до соціокультурного розкриття особистості в її національній ідентифікації та гуманістичної цінності. В. і. формує багатоманітність біографій людей та розширює спектр рольових структур їх діяльності.

ком., бухг. 1. pl витрати; затрати; видатки; кошти; 2. ціна; вартість; собівартість; актив

1. сума грошей на купівлю, виробництво, утримання і т. д. товарів і надання послуг; ♦ витрати класифікуються: за функціями — витрати на виробництво, адміністрацію, фінансування тощо; за характером функціонального зв'язку з обсягом випуску продукції (output) чи діяльності — змінні (variable costs) і постійні витрати (fixed costs); за місцезнаходженням — витрати відділів, підвідділів, філіалів (subsidiary), підприємств та ін. структур чи підрозділів організації; 2. грошова вартість товару чи послуги

═════════■═════════

absorbed cost поглинуті витрати; accounting cost бухгалтерські витрати • балансові витрати • облікові витрати; accrued costs нараховані витрати; acquisition cost первісна вартість • вартість придбання • купівельна ціна; actual cost фактичні витрати • фактична вартість • фактична собівартість; added cost додаткова вартість • додаткові витрати; adjusted historical cost уточнена вартість • перерахована вартість • вартість в поточних цінах; adjustment cost(s) витрати регулювання; administration cost адміністративні витрати; advertising cost витрати на рекламу; aftershipment cost(s) витрати після відправки вантажу; aggregate costs сукупні витрати; agreed cost договірна ціна; airfreight cost вартість авіа-фрахту; allocated costs розподільні витрати; allowable costs дозволені витрати; alternative cost альтернативні витрати; amortization costs амортизаційні витрати; amortized cost амортизована вартість; ancillary costs додаткові витрати; annual cost(s) річні витрати; anticipated cost(s) передбачені витрати; applied cost віднесені витрати • зараховані витрати; appraisal cost витрати на оцінку; arbitration costs арбітражні витрати; assembly costs вартість монтажу; assessed cost оцінена вартість; attributed costs витрати, перенесені на собівартість; average cost (AC) середня вартість • середня собівартість • середні витрати; average fixed cost середні постійні витрати • середні фіксовані витрати; average input cost середні витрати на ресурс; average resource cost середні витрати на ресурс; average total cost середні загальні витрати; average variable cost середні змінні витрати; avoidable costs витрати, яких можна уникнути; back order cost витрати за невиконане замовлення; basic cost первісна вартість • основні витрати; beforeshipment cost(s) витрати до відправки вантажу; billed cost фактурна вартість; bond issue costs витрати на випуск облігації; book cost балансова вартість • первісна вартість; borrowing cost вартість позики • вартість кредиту; break-even costs витрати за критичним обсягом виробництва • витрати у точці беззбитковості; budgeted costs кошторисні витрати; burden costs накладні витрати; calculated costs обчислені витрати; capacity costs постійні витрати на розширення виробництва • витрати виробництва при повному використанні виробничих можливостей; capital cost(s) капітальні витрати • витрати основного капіталу; capitalized cost вартість реального основного капіталу; carrying costs витрати зберігання запасів; changeover cost вартість переходу на іншу модель; clerical cost(s) канцелярські витрати; collection costs витрати на інкасо; combined cost(s) сукупні витрати; commercial cost(s) торговельні витрати • комерційна вартість; committed cost вкладені витрати • призначені витрати • доручені витрати; common cost спільні витрати • побічні витрати • витрати спільного виробництва; comparative cost(s) порівняльні витрати • відносні витрати; competitive costs конкурентні витрати; conditional cost умовна вартість; constant cost постійна вартість • постійні витрати • незмінні витрати; contract costs витрати на контракт; contractual costs витрати контракту; controllable costs регульовані витрати; conversion cost конверсійні витрати • собівартість конверсії; credit costs витрати на кредит; cumulative costs сукупні витрати; current costs поточні витрати; current outlay costs поточні витрати • витрати грошових засобів; current standard cost поточна норма витрат; cycle inventory cost(s) витрати на періодичне поповнення запасів; decreasing costs витрати, що зменшуються • спадні витрати • витрати, що скорочуються; deductible cost(s) витрати, які підлягають відрахуванню; deferred cost витрати майбутнього періоду • відстрочені витрати; delivery cost вартість доставки • витрати на доставку; departmental cost(s) витрати відділу • цехові витрати; depleted cost залишкова вартість; depreciated cost амортизована вартість; depreciation cost(s) амортизаційні витрати; designing cost(s) витрати на проектування; development cost витрати на розробку; differential cost додаткові витрати; direct costs; direct labour costs ▷ direct labour; direct material cost ▷ direct material; direct operating cost(s) прямі операційні витрати; direct payroll cost(s) виробнича заробітна плата • виробнича зарплата; discounted cost дисконтована вартість; discretionary cost довільні витрати; displacement cost витрати на зміну структури виробництва; distribution costs витрати збуту продукції • витрати на розподіл; economic costs економічні витрати • оптимальні витрати; employment cost; environmental cost(s) витрати на охорону навколишнього середовища; equipment capital costs капітальні витрати на устаткування; estimated cost(s) кошторисні витрати • кошторисна вартість • орієнтовна вартість • передбачені витрати; excess cost надмірна вартість • надмірні витрати; executory cost витрати на здійснення; exhibition costs виставкові витрати; expected costs передбачені витрати; expired costs витрати поточного періоду; explicit costs зовнішні витрати • явні витрати • фактичні витрати • грошові витрати; external costs зовнішні витрати; extra costs додаткові витрати; extraordinary costs надзвичайні витрати; fabrication cost вартість виготовлення; factor cost(s) прямі витрати • витрати на фактори виробництва; factory costs виробничі витрати • виробнича собівартість • виробничі накладні витрати; final cost кінцева вартість; first cost фабрична ціна • собівартість; fixed costs; flat cost собівартість; freight costs витрати на перевезення; full cost(s) повні витрати; fuel costs витрати на пальне; function cost функціональна класифікація витрат; general costs загальні витрати; gross cost валова собівартість • гуртова собівартість; guaranteed cost(s) гарантовані витрати • гарантована вартість; handling cost(s) витрати на обробку • вартість навантажувально-розвантажувальних робіт; hauling cost(s) транспортні витрати; hidden costs приховані витрати; hiring costs витрати на наймання; historical cost; hospitality costs представницькі витрати; hotel costs витрати на готель; hourly cost погодинні витрати; idle capacity costs непродуктивні витрати; idle time costs витрати з причин простою • витрати у зв'язку з неробочим періодом • витрати періоду бездіяльності; immediate costs безпосередні витрати; implicit costs внутрішні витрати • неявні витрати; imputed costs умовно нараховані витрати • ставлені витрати; incidental costs побічні витрати; increasing costs зростаючі витрати; incremental costs додаткові витрати • прирощені витрати; incremental energy costs додаткові витрати на енергію • прирощені витрати на енергію; incremental production costs додаткові виробничі витрати • прирощені витрати на виробництво; incurred costs зазнані витрати; indirect costs; indirect labour costs ▷ indirect labour; indirect manufacturing costs ▷ manufacturing overheads; indirect payroll costs нарахування на заробітну плату; indirect production costs накладні витрати виробництва; industrial cost(s) промислові витрати; initial cost первісна вартість • початкові витрати; initial production cost первісна собівартість; input cost витрати на фактори виробництва; installation costs вартість монтажу • витрати на становлення • витрати на розташування; insurance cost витрати на страхування; intangible cost(s) нематеріальні витрати; integrated cost сумарна вартість; inventoliable costs витрати виробництва • інвентаризована вартість • виробнича собівартість; inventory cost вартість товарно-матеріальних запасів; inventory acquisition costs витрати на придбання матеріалів; inventory holding cost витрати на зберігання запасів; investment costs витрати на капіталовкладення; invoice cost фактурна вартість; joint cost спільна вартість • спільні витрати; labour costs витрати на робочу силу • витрати на заробітну плату • витрати на зарплату; launching costs витрати на випуск виробу; layoff costs витрати, пов'язані зі звільненням персоналу; legal costs судові витрати; legitimate costs дозволені витрати; life cycle cost(s) витрати за термін служби; liquidation cost ліквідаційна вартість; living costs прожиткові витрати • витрати на життя; loading costs вантажні витрати; loan cost вартість позики; long run cost довгострокові витрати; long run average cost довгострокові середні витрати; long run marginal cost довгострокові граничні витрати; long run total cost довгострокові загальні витрати; lot quantity cost(s) витрати на виготовлення партії; lump sum cost(s) одноразові витрати; maintenance costs витрати на технічне обслуговування • вартість технічного обслуговування • експлуатаційні витрати; managed cost регульовані витрати; managed fixed costs регульовані фіксовані витрати; management cost(s) адміністративні витрати; management fixed costs адміністративні фіксовані витрати; manpower cost(s) витрати на робочу силу; manufacturing costs виробничі витрати • виробнича собівартість; marginal costs гранична вартість • гранична собівартість • граничні витрати; marginal capital costs граничні витрати на використання капіталу; marginal factor cost(s) граничні витрати, пов'язані із придбанням додаткового виробничого ресурсу; marginal industry costs галузеві граничні витрати; marginal input cost граничні витрати на ресурс; marginal labour cost граничні витрати на використання робочої сили • гранична вартість робочої сили; marginal private cost граничні приватні витрати • граничні індивідуальні витрати; marginal resource cost граничні витрати на ресурс • граничні ресурсні витрати; marginal social cost граничні суспільні витрати • граничні суспільні втрати; marginal unit costs граничні витрати на одиницю продукції; maritime costs витрати на морське транспортування; marketing cost(s) витрати на збут; material costs матеріальні витрати • вартість матеріалу; merchandising costs витрати збуту • витрати на продаж і розповсюдження; minimum cost мінімальні витрати • мінімальна вартість; miscellaneous cost(s) інші витрати; mixed cost змішані витрати • змішана вартість; negotiated cost договірна вартість; net cost чиста собівартість; nominal cost номінальна вартість; noncontrollable costs нерегульовані змінні витрати; non-manufacturing cost(s) невиробничі витрати; nonrecurring cost(s) неперіодичні витрати; normal costs середня виробнича собівартість; normal pension cost середні витрати пенсійного плану; one-off costs одноразові витрати; operating costs операційні витрати; opportunity cost альтернативна вартість • альтернативні витрати; ordering costs витрати на виконання замовлення • вартість виконання замовлення; ordinary costs звичайні витрати; organizational costs організаційні витрати; original cost первісна вартість; outlay cost затратні кошти; out-of-pocket costs прямі витрати • дійсні витрати; output cost(s) виробнича собівартість; overall cost повна вартість; overhead costs накладні витрати; overtime cost(s) витрати на понаднормову роботу; packaging cost витрати на пакування • вартість пакування; past costs минулі витрати; past sunk costs безповоротні витрати; payroll cost(s) вартість робочої сили • витрати на робочу силу; payroll fringe costs додаткові витрати на робочу силу; period costs витрати звітного періоду; planned cost(s) плановані витрати; policy cost витрати на політику; pollution abatement cost(s) витрати на охорону навколишнього середовища; postmanufacturing costs післявиробничі витрати; postponable cost(s) витрати, які можуть бути відкладені; predetermined costs нормативні витрати • кошторисні витрати; premanufacturing costs довиробничі витрати; preparation cost(s) витрати цехової підготовки виробництва; preproduction cost(s) витрати підготовки виробництва; prime cost; process cost(s) виробничі витрати; processing costs витрати на переробку • собівартість конверсії; procurement costs витрати на матеріально-технічне постачання; product cost; production cost; programme cost вартість програми; progressive costs прогресивні витрати; project cost(s) витрати проектування • витрати на розробку нового продукту • витрати на здійснення проекту; projected costs заплановані витрати; publicity costs витрати на рекламу • представницькі витрати; purchase cost(s) витрати на придбання; purchasing costs витрати на придбання; quality costs витрати на забезпечення якості; quality inspection costs витрати на перевірку якості; quality related costs витрати, пов'язані з якістю • витрати на забезпечення рівня якості; real cost витрати виробництва в незмінних цінах • витрати виробництва в натуральному обчисленні • чиста вартість; realized cost(s) фактичні витрати; recoverable cost амортизаційні витрати • залишкова вартість; recurring costs періодичні витрати; redistributed cost перерозподілені витрати; reduction costs витрати на зниження будь-чого; related costs непрямі витрати • змінні витрати • зв'язані витрати; relative cost відносна вартість; relevant costs витрати майбутнього періоду • актуальні витрати • відповідні витрати; removal costs витрати переміщення • витрати вивезення • витрати ліквідації; renewal cost витрати відновлення; reoperating cost(s) витрати на перероблення; reorder cost вартість повторного замовлення; repair costs ремонтні витрати; replacement cost відновна вартість • вартість заміщення вибуття основного капіталу; replacement depreciation cost зношення, яке нараховане за відновною вартістю • амортизація в поточних цінах; replenishment cost вартість поповнення запасів; reproduction cost повна поновлена вартість; reservation costs витрати на попереднє замовлення; residual cost залишкова вартість; round-trip cost(s) витрати на транспортування за круговим маршрутом; rising costs зростаючі видатки; running costs виробничі витрати • поточні витрати • експлуатаційні витрати; salvage cost ліквідаційні витрати; scheduled costs плановані витрати; selling costs витрати реалізації • торговельні витрати; semi-variable costs частково змінні витрати • напівзмінні витрати; separable costs подільні витрати; service costs витрати на обслуговування; set-up costs витрати на налагодження; shadow costs приховані витрати; shelter costs складові витрати; shipping cost(s) витрати на транспортування; shop cost цехова собівартість; social costs суспільні витрати; social marginal cost суспільні граничні витрати; sorting costs витрати на розсортування; specific cost спеціальна ціна • вартість конкретних виробів; spillover cost витрати переливу • побічні витрати; spiralling costs швидко зростаючі ціни • різко зростаючі ціни; spoilage costs витрати внаслідок псування продукції • витрати внаслідок браку; staff costs витрати на персонал; standard costs нормативні витрати • нормативна собівартість; standing costs постійні витрати; starting-and-stopping cost(s) витрати, пов'язані із запуском виробництва і зупинкою; starting-load cost(s) витрати підготовки виробництва; start-up costs витрати підготовки виробництва • витрати, пов'язані із запуском; stock-holding cost вартість зберігання запасів; stocking cost вартість запасів; storage cost вартість зберігання запасів; sunk costs безповоротні витрати; supervision costs витрати на контроль • витрати на нагляд; supplementary costs додаткові витрати • побічні витрати • непрямі витрати; support costs витрати на технічне обслуговування • вартість технічного обслуговування • експлуатаційні витрати; tangible costs матеріальні витрати; target cost планована вартість • плановані витрати; tentative cost орієнтовна вартість • пробна вартість; total cost сукупні витрати • загальна собівартість • повна собівартість; total delay cost сукупні витрати на чекання; total external cost сукупні зовнішні витрати; total labour costs сукупні витрати на робочу силу; total private cost сукупні особисті витрати • сукупні індивідуальні витрати; total-revenue cost принцип зіставлення сукупної виручки і сукупних витрат; total social cost сукупні суспільні витрати; total system cost сукупні витрати системи; total unit cost сукупні витрати на одиницю продукції; traceable cost витрати, які можна простежити; training cost витрати на навчання • вартість навчання; transaction costs трансакційні витрати; transfer costs витрати на транспортування; transhipment costs витрати на перевантаження; transport costs транспортні витрати; transportation costs транспортні витрати; travel costs дорожні витрати; treating costs витрати на переробку; true cost справжня вартість; ultimate cost кінцева вартість; unabsorbed costs непоглинуті витрати • непокриті витрати; unamortized cost неамортизована частина вартості • чистий капітал; unavoidable costs необхідні витрати • постійні витрати; uncontrollable costs нерегульовані витрати; underwriting cost вартість підписки; unexpired costs витрати майбутніх періодів; unit costs витрати на одиницю продукції • питомі витрати • витрати виробництва на одиницю продукції • собівартість одиниці продукції; unit labour costs вартість праці в одиниці продукції • витрати на робочу силу в одиниці продукту • трудомісткість; unit operating costs операційні витрати на одиницю продукції; unit wage costs вартість праці в одиниці продукції • витрати на робочу силу в одиниці продукту; unloading costs витрати на розвантаження; unrecovered cost залишкова вартість; unscheduled costs понадплановані витрати; upkeep costs витрати на технічне обслуговування • вартість технічного обслуговування • експлуатаційні витрати • витрати на утримання; user costs витрати використання; variable costs; wage costs витрати на заробітну плату • витрати на зарплату; warehousing costs складські витрати; warranty costs витрати на гарантійне зобов'язання; weighted average cost середньозважена вартість; welfare costs соціально-культурні витрати; working costs експлуатаційні витрати • вартість обробки

═════════□═════════

above cost вище від собівартості • вище від вартості; at cost за собівартість • за вартість; at any cost за будь-яку ціну; below cost нижче від собівартості • нижче від вартості; cost accountant; cost accounting виробничий облік; cost allocation розподіл витрат; cost allocation base база розподілу витрат; cost analysis аналіз витрат; cost and freight (C and F) (CFR) (C & F) вартість і фрахт; cost and insurance (C and I) вартість і страхування; cost and price difference різниця між собівартістю і ціною; cost apportionment постатейний розподіл витрат; cost awareness обізнаність з витратами; cost-benefit analysis аналіз витрат і вигод • аналіз затрат і результатів; cost burden тягар витрат; cost calculation калькуляція витрат; cost centre; cost-centre accounting виробничий облік • виробнича бухгалтерія; cost-centre variance відхилення від нормативних витрат; cost charged to витрати, віднесені на; cost classification класифікація витрат; cost clerk обліковець витрат; cost containment стримування витрат; cost control контроль за рівнем витрат; cost control account контрольний рахунок витрат; cost curve крива витрат; cost depletion allowance податкова знижка на вичерпування природних ресурсів; cost development зростання собівартості; cost distribution розподіл витрат; cost effectiveness ефективність витрат • результативність витрат; cost efficiency економічна ефективність • ефективність витрат; cost escalation зростання витрат; cost estimating оцінка витрат • оцінка вартості; cost factor фактор витрат; cost formula формула обрахування витрат; costfree безплатно; cost function функція витрат; cost increase зростання вартості; costs incurred to date витрати на поточну дату; cost, insurance, freight (OF) вартість, страхування, фрахт; cost, insurance, freight and commission (CIFC, CIF&C) вартість, страхування, фрахт і комісія посередника; cost, insurance, freight and exchange (CIF&E) вартість, страхування, фрахт включно з курсовою різницею; cost method методика калькуляції; cost minimization мінімізація витрат • мінімізація витрат виробництва • мінімізація собівартості; cost of acquisition вартість купівлі • вартість придбання; cost of administration адміністративні витрати; cost of appraisal витрати на оцінку; cost of arbitration вартість арбітражу • витрати на арбітраж; cost of borrowing кошти, пов'язані з позикою • вартість кредиту • позичковий процент; cost of capital; cost of carriage витрати перевезення; cost of carrying inventory витрати зберігання товарно-матеріальних запасів; cost of delivery витрати на доставку; cost of demolition вартість розформування; cost of dismantling вартість демонтажу; cost of doing business витрати експлуатації підприємства; cost of equipment вартість устаткування; cost of equity вартість акціонерного капіталу; cost of financing вартість фінансування • витрати фінансування; cost of fixed capital вартість основного капіталу; cost of goods вартість товару; cost of goods manufactured собівартість виробленої продукції; cost of goods sold собівартість реалізованих товарів; cost of haulage вартість транспортування; cost of heating вартість опалення; cost of installation вартість монтажу; cost of insurance вартість страхування; cost of inventory витрати на проведення інвентаризації; cost of legal proceedings вартість судового розгляду; cost of living прожитковий мінімум; cost-of-living adjustment (COLA) cost надбавка на подорожчання • поправка до заробітної плати у зв'язку з підвищенням прожиткового мінімуму; cost-of-living allowance cost поправка (до заробітної плати) у зв'язку з підвищенням прожиткового мінімуму; cost-of-living bonus поправка (до заробітної плати) у зв'язку з підвищенням прожиткового мінімуму; cost-of-living clause захист індексації заробітної плати; cost-of-living index індекс прожиткового мінімуму • індекс вартості життя; cost of manufacture вартість виробництва; cost of materials consumed вартість використаних матеріалів; cost of an order вартість замовлення; cost of packaging вартість пакування; cost of product sold вартість проданого товару; cost of a project вартість проекту; cost of publication вартість публікації; cost of renting вартість оренди; cost of sales собівартість реалізованих товарів; cost of service вартість обслуговування • вартість послуг; cost of servicing вартість обслуговування; cost of tare вартість тари; cost of upkeep вартість утримання; cost-plus витрати плюс • витрати плюс фіксований прибуток; cost price ціна виробництва; cost price estimate оцінка ціни виробництва; cost-push inflation інфляція, викликана зростанням витрат виробництва; cost recovery відшкодовування витрат виробництва; cost structure структура собівартості • структура витрат; cost to the consumer витрати споживача; cost type вид витрат; cost unit одиниця вартості; cost value величина витрат • собівартість • вартість витрат • первісна вартість; cost variance відхилення від нормативних витрат; free of cost безплатно; full-cost pricing ціноутворення на основі повних витрат; incremental costs of service додаткові витрати на обслуговування; less costs за відрахуванням витрат; marginal cost(s) of acquisition граничні витрати, пов'язані з придбанням додаткового виробничого ресурсу; marginal cost of capital (MCC) гранична вартість капіталу; marginal cost of pollution abatement граничні витрати на зменшення забруднення; net cost of purchases чисті витрати на закупівлю; next to cost майже за собівартістю; oncosts накладні витрати • побічні видатки • непрямі витрати; opportunity cost of capital альтернативна вартість капіталу; research and development (R&D) costs витрати на науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи; to absorb costs покривати/покрити витрати; to assess costs оцінювати/оцінити витрати; to award costs against somebody присуджувати/присудити комусь судові видатки; to bear costs переносити/перенести видатки; to calculate costs підраховувати/підрахувати витрати • калькулювати видатки; to cover costs покривати/покрити видатки; to cover the cost покривати/покрити вартість; to curtail costs зменшувати/зменшити видатки • зменшувати/зменшити витрати; to cut down on costs зменшувати/зменшити видатки • зменшувати/зменшити витрати; to cut production costs знижувати/знизити собівартість продукції; to decrease costs зменшувати/зменшити видатки • зменшувати/зменшити витрати; to defray the costs оплачувати/оплатити витрати • оплачувати/оплатити видатки; to determine the cost оцінювати/оцінити вартість; to estimate costs оцінювати/оцінити видатки • оцінювати/оцінити витрати; to exceed the cost перевищувати/перевищити вартість; to increase costs підвищувати/підвищити вартість; to incur costs понести видатки; to itemize costs розподіляти/розподілити витрати; to keep down costs стримувати/стримати витрати; to meet costs покривати/покрити витрати • покривати/покрити вартість; to offset the costs відшкодовувати/відшкодувати витрати; to recoup costs відшкодовувати/відшкодувати витрати; to recover costs стягувати/стягнути витрати • покривати/ покрити видатки; to reduce costs зменшувати/зменшити витрати • зменшувати/ зменшити видатки; to refund the cost повертати/повернути витрати • повертати/повернути вартість; to revise the cost переглядати/переглянути вартість; to save costs занижувати/знизити витрати • економити на витратах; to share the cost розділяти/розділити витрати; to work out the cost обраховувати/обрахувати витрати; to write off capital costs списувати/списати капітальні витрати; under cost нижче від собівартості • нижче від вартості

* * *

АНТРОПОГЕНЕЗ ( від грецьк. ανθρωποζ - людина; γενεσιζ - походження, народження) - уявлення про еволюційний, філогенетичний процес виникнення і розвитку людини як біосоціальної істоти, органічно пов'язаний з трансформацією її початкової інстинктоподібної трудової діяльності, формуванням свідомості, мови та поступовим переростанням первісних спільнот стадного типу у форми людської колективності. Науково аргументоване вчення про А. було вперше створене Дарвіном, конкретизоване Гекслі та Енгельсом. У 60-ті рр. XX ст. тлумачення А. зазнало істотних модифікацій. На зміну уявленням про А. як низку послідовних рівномірних стрибків від антропоїда до Homo Sapiens (людини розумної) прийшла концепція А. як двох великих стрибків. Необхідність уточнення традиційної схеми А. була викликана також відкриттям проміжної ланки між антропоїдами та пітекантропами - Ношо Habilis (людини вмілої) - істоти, що за своєю морфофізіологічною організацією ще не відрізнялася від австралопітеків, але вже виготовляла знаряддя за допомогою знарядь, тобто їх виробляла (за 1 - 1,5 млн. років до виникнення свідомості та мови). Виявлення цих обставин змусило не тільки по-іншому порушувати і розв'язувати питання про співвідношення трудової діяльності, свідомості та мови, а й про характер і періодизацію А. в цілому, а також - про нові підходи до тлумачення людини як істоти, що виробляє знаряддя праці.

ком. 1. ноу-хау; виробничий досвід; секрети виробництва; практичні знання; знання справи; досвідченість; 2. науково-технічні знання наявна користь, яку підприємство, організація і т. ін. має у вигляді обізнаності, новаторства, випереджаючої досвідченості (expertise) свого керівництва (management) та своїх працівників (employee), що надає їм конкурентну перевагу над суперниками; ♦ ноу-хау є видом нематеріального активу (intangible asset)

═════════■═════════

business know-how досвідченість у ділових справах • ділова досвідченість; financial know-how фінансова досвідченість • фінансове ноу-хау; foreign know-how закордонне ноу-хау • закордонний досвід; general know-how загальне ноу-хау • загальна досвідченість; industrial know-how промислова досвідченість; managerial know-how досвідченість у керівництві • керівний досвід; manufacturing know-how виробнича досвідченість; marketing know-how досвідченість в оволодінні ринком; professional know-how професійна досвідченість • професійний досвід • досвідченість професіонала; scientific know-how наукова досвідченість • науковий досвід; technical know-how технічна досвідченість • технічний досвід • технічне ноу-хау; technological know-how технологічна досвідченість

═════════□═════════

know-how activity обмін виробничим досвідом; know-how contract угода про передачу ноу-хау • ліцензійний договір на ноу-хау; know-how owner власник ноу-хау; know-how put into practice ноу-хау, застосовуване на практиці; to acquire know-how здобувати/здобути ноу-хау • набувати/набути досвіду • здобувати/здобути досвідченість; to develop know-how удосконалювати/удосконалити досвід; to gain know-how набувати/набути досвіду • здобувати/здобути досвідченість; to have know-how мати досвідченість • мати досвід; to require technical know-how потребувати технічного ноу-хау • потребувати технічного досвіду • потребувати технічної досвідченості; to use know-how використовувати/використати досвідченість

know-how ‡ A. assets (383)

═════════◇═════════

ноу-хау < англ. know-how — знати, як (СІС: 472)

▹▹ expertise

▹▹ goodwill

* * *

Парсонс, Талкотт (1902, Колорадо-Спрингс - 1979) - амер. соціолог, один із засновників сучасних теорій соціальної дії та соціальних систем, фундатор школи структурного функціоналізму. Закінчив Амхертський коледж (баклавр з відзнакою), Лондонську школу економіки (магістратура) та Гейдельберзький ун-т (докторантура). Од 1927 р. викладав в Гарвардському ун-ті, од 1946 р. - керівник відділення соціальних відносин у цьому ж ун-ті. У 1949 р. обраний президентом Амер. соціологічної асоціації. Соціально-теоретичні погляди П. сформувалися під впливом концепцій соціальної реальності Вебера (переклад П. праці якого "Протестантська етика і дух капіталізму" англ. мовою є першим і вважається класичним), Дюркгейма, Парето, англ. економіста Маршала. В подальшому вплив на його погляди мали також біологічні теорії систем, що саморозвиваються, психоаналітична теорія тощо К. лючовим поняттям соціальної теорії П. є поняття соціальної дії, яку він розуміє як стан напруження між двома порядками: нормативним (що переважно залежить від процедури визнання індивідами) і порядком соціальних обставин (що є заданим для індивідів). Теоретичні погляди П. еволюціонували протягом майже всієї його наукової кар'єри. Соціальна реальність, за П., завжди являє собою складну багаторівневу систему, елементами якої виступають різні соціальні системи; останні знаходяться поміж собою у відношенні взаємної збалансованості і динамічної рівноваги. Ці погляди утворили основу аналітичної логіко-дедуктивної системи, що охоплювала людську реальність в усій її багатоманітності. Соціальна теорія П. спирається на вчення про трирівневу реальність: аналітично розмежовуються система дії, фізична реальність та вища реальність (трансцендентна реальність смислів - науковий аналог поняття Бога). Структура системи дії визначається чотирма функціями з її відтворення: це адаптація, відтворення зразка, ціледосягнення й інтеграція К. рім соціальних систем як інструментів аналізу процесів диференціації у суспільстві, П. виокремлює також низку типових змінних дії - спеціальну сукупність парних, дихотомічних понять для аналізу того, що є спільним у різних структурах соціальної дії (універсалізм/партикуляризм; досягнуте/задане; афективність/афективна нейтральність; специфічність/дифузність; орієнтація на себе/орієнтація на колектив). Соціальна система характеризується також "медіа-засобами", які проникають в усі структурні елементи соціальної системи і до яких належать: гроші (адаптація), влада (ціледосягнення), вплив (інтеграція) і зобов'язання (відтворення зразка). Еволюція суспільства визначається зростанням його здатності до адаптації і відбувається у формі поглиблення його диференціації. Суспільство проходить наступні етапи еволюції: примітивне, розвинене примітивне, проміжне і сучасне. Примітивне суспільство гомогенне, у ньому відсутня мережа підсистем. В результаті ускладнення підсистем дії та їх поділу на дедалі більш спеціалізовані суспільство поетапно перетворюється на сучасне. Основними характеристиками сучасного суспільства є: повна диференціація усіх систем відповідно до чотирьох - функціональної матриці; масово-універсальне виробництво, бюрократична організація, ринок і гроші, право як конкретний засіб їхнього втілення; наявність соціальної стратифікації, в основі якої лежить критерій успіху; складна, диференційована система соціальних взаємозв'язків. До критиків теорії П. належали представники конфліктології, феноменології, гуманістичного напряму в соціології.

[br]

Осн. тв.: "Соціальна система" (1951); "До загальної теорії дії", у співавт. (1951); "Суспільства: еволюційні та порівняльні перспективи" (1966); "Система сучасних суспільств" (1971); "Соціальна дія та умови людського існування" (1978).

Фуко, Мішель-Поль (1926, Пуатьє - 1984) - франц. філософ, історик, теоретик культури, один із представників філософії структуралізму. Викладав в ун-тах Франції, Німеччини, Швеції, од 1970 р. - працює в Колеж де Франс. У творчості Ф. вирізняють два періоди. Перший (60-ті рр.) пов'язаний зі структуралістськими дослідженнями і створенням особливої наукової дисципліни "археології культури". Аналізуючи історично мінливі форми організації людського буття, Ф. намагається розглянути їх як синтез "фундаментальних кодів культури", що керують усіма формами її сприйняття і вартостями, і "чистих практик" застосування цих кодів, що створюють "історичне a priori" науки, раціональності, досвіду. Типи історичного a priori у сфері знання Ф. називає епістемами. "Археологія культури", за Ф., відрізняється від історії культури своєю спрямованістю не на історію розвитку певного феномена, а на історію "умов його можливості". Від 1970 р. Ф. звертається до аналізу феномена влади як безособової стихії, що пронизує собою все поле культурних взаємодій. Дослідницький інтерес спрямовується на розкриття механізму культурної репресії, що втілюється в певному панівному типові дискурсу, котрий легітимує себе як стандарт і зразок. У цей період творчість Ф. набуває дедалі більшого постструктуралістського характеру; він із захопленням сприйняв появу "Анти-Едипа" Дельоза і Гваттарі. В свою чергу, видатні представники постструктуралізму визнавали праці Ф. одним із евристичних джерел їхньої власної творчості. Зазначена трансформація стала логічним підсумком філософського розвитку Ф.

[br]

Осн. тв.: "Історія безумства в класичну епоху" (1961); "Народження клініки..." (1963); "Словаі речі" (1966); "Археологія знання" (1969); "Ніцше, генеалогія, історія" (1971); "Нагляд і покарання" (1975); "Гра влади" (1976); "Історія сексуальності". У 3 т; (1976 - 1984).

ФІЛОСОФІЯ ( від грецьк. φιλοσοφία - любов до мудрості) - особливий різновид духовної культури, призначення якого полягає в осмисленні основ природного і соціального світу, формоутворень культури і пізнання, людини та її сутності. Наслідком цього осмислення є формування в сфері суспільної свідомості системи засадничих поглядів і світоглядних переконань, узагальнених уявлень і концептуальних побудов про сутність і граничні проблеми буття, людську присутність у ньому, можливості його осягнення людським розумом. Необхідність філософського осмислення світу закорінена в самій природі людської життєдіяльності, в постійній потребі трансляції людського досвіду та самоутвердження особистості, пошуку цілеспрямовуючих ідей. У духовному житті суспільства філософська культура, виконуючи притаманні їй функції, набирає ряду іпостасей. За своїм основним змістом Ф. відіграє роль світогляду і, як така, дає концептуальний вираз людського світовідношення - світовідчуття, світосприймання та світорозуміння, відношення мислення і буття, духовного і матеріального. Ф. націлена на вироблення системи ідей, які виражають певне ставлення людини до соціальної та олюдненої природної дійсності, духовного життя і тим самим визначають сукупність вихідних орієнтирів, що зумовлюють програму суспільної поведінки людини В. цьому відношенні Ф. покликана створити концептуальну основу для становлення і розвитку системи життєвих цінностей та ідеалів. Світоглядні ідеї та гуманістичні ідеали формуються в усіх сферах духовно-практичного освоєння дійсності - міфології, релігії, мистецтва, літератури, публіцистики, моралі, політики, буденної свідомості тощо. Проте від інших форм світогляду, зокрема міфології та релігії, які спираються на вірування та фантастичні уявлення про світ і людське буття, від буденного світогляду, що визначається традиціями і безпосереднім життєвим досвідом, від художніх форм світогляду, що ґрунтуються на чуттєво-образному зображенні дійсності, філософія відрізняється тим, що будує свою картину світу і місце людини в ньому на основі теоретичного осмислення суспільно-історичного досвіду, надбань культури та здобутків наукового пізнання, використовуючи раціонально-понятійні форми побудови світоглядних систем і логічні способи їх обґрунтування. Тим самим Ф. виробляє духовні передумови та логічні критерії свідомого пошуку і вибору розумної, найбільш придатної для практичних потреб системи світоглядних ідей і переконань. Для Ф. як світоглядної системи та системи суспільних цінностей характерні риси духовно-практичного освоєння дійсності, що робить її однією із форм суспільної свідомості і зближує з мистецтвом. Ф. як раціонально-понятійна і логічно обґрунтована побудова наділена рисами теоретичного освоєння дійсності, що надає їй статусу науки. Однак Ф. є особливою наукою. Вона виконує специфічні пізнавальні функції, що їх не бере на себе жодна з природничих чи соціогуманітарних наук або сукупність конкретно-наукового знання в цілому Я. к кожна наука Ф. має свій власний предмет і метод дослідження, властиве їйг специфічне знання. Предмет філософського дослідження окреслює коло загальнозначущих проблем, що хвилюють людство в конкретно-історичних умовах суспільного буття і потребують свого з'ясування та обґрунтованого розв'язання. Стрижневими серед них є проблеми істини, краси, добра і свободи та шляхів їх досягнення. В їх контексті Ф. розмірковує над питаннями про минуле, теперішнє і прийдешнє, про людську долю, життя і смерть, про вічність і швидкоплинність, про людський розум, його можливості і границі, про людську діяльність і цілепокладання, правду і справедливість, моральність і доброчинність, людяність (гуманність) і толерантність, волю і стражденність, приниженість і самоствердження, про мету і сенс людського життя, про щастя і шляхи його досягнення. Ці проблеми є наскрізними для всього людства, проходять через усю його історію і отримали назву "вічних проблем". Проте кожна історична епоха і досягнутий рівень людського пізнання ставлять, трактують і розв'язують "вічні проблеми" по-своєму, завдяки чому Ф. виступає своєрідним індикатором того, чим живе, чим стурбоване і про що мріє людство, які тенденції, сили і механізми його рухають. Це дало підстави нім. філософові Гегелю образно визначити Ф. як епоху, схоплену думкою. Істотними рисами філософського методу є умоглядність і раціональність, застосування засобів чистого розуму для усвідомлення і концептуального відтворення об'єктивної реальності. До основних з них належить аналіз і синтез, дедукція і індукція, порівняння і аналогія, абстрагування і узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного. Особливість філософського методу полягає ще й у тім, що він застосовується до пізнання природної і соціальної реальності не безпосередньо, а опосередковано. Вихідним матеріалом для філософського осмислення виступають багатоманітне формоутворення матеріальної і духовної культури, історія їх розвитку і актуальне функціювання, найважливіші досягнення природничих і соціогуманітарних наук З. цього боку філософія набирає іпостасі умоглядної рефлексії, роздумів, розмірковувань над усім багатством сукупного суспільно-історичного досвіду людства, виступає самосвідомістю культури, критичним переосмисленням ідеалів і цінностей, що склалися. Філософське знання, що продукується в процесі філософської рефлексії, виражається через систему філософських категорій і понять, що означають фундаментальні властивості буття, способи його людського членування і пізнання. Особливістю філософських категорій і понять є їхня гранична всезагальність, що надає їм характеру універсалій. Цим зумовлена та обставина, що їх зміст найчастіше визначається через альтернативні протиставлення і утворення парних концептуальних структур: матерія і дух, рух і спокій, причина і наслідок, суб'єкт і об'єкт, істина і омана, краса і потворність, добро і зло, свобода і неволя тощо. Нерідко філософське знання формується у вигляді філософських систем і вчень, які з певних світоглядних, пізнавальних і методологічних позицій дають витлумачення і розв'язання висунутих проблем. На відміну від природничих і соціогуманітарних наук, які намагаються із своїх положень максимально усунути суб'єктивний момент і відобразити об'єкт таким, яким він є самим по собі, безвідносно до суб'єкта, Ф. в основу своїх теорій покладає відношення суб'єкта до об'єкта, свідомо включає в свої побудови людський, оцінювальний момент, розглядає дійсність і людину в ній не лише з погляду сущого, а й належного, враховуючи людські цілі і проекції буття в майбутнє. При цьому Ф. не просто сприймає готові результати пізнання та факти формоутворень культури, а й досліджує шляхи виникнення їх, виявляє приховані смисли та тенденції розвитку людського буття, усвідомлює суперечності і потреби пізнання та практики, насамперед у галузі методу мислення і практичної діяльності, вдосконалення категоріального апарату Т. им самим Ф. набирає функції загальної методології. Це не означає, що Ф. претендує на роль наднауки чи науки наук або що вона володіє універсальною методою, яка безпосередньо відкриває істину. Свою загальнометодологічну функцію Ф. виконує тим, що, будучи умоглядним витвором і раціональною реконструкцією теоретичного та духовнопрактичного освоєння світу, створює загальне культурно-смислове, інтелектуальне поле і формує адекватний йому концептуальний лад мислення. Цим спонукає і скеровує пошук, постановку і розв'язання пізнавальних і практичних проблем. Особливо важливу методологічну роль відіграє Ф. на переломних етапах суспільного розвитку і наукового пізнання, коли філософські узагальнення залишаються чи не єдиними орієнтирами, які дозволяють організувати і спрямувати пошук. Оскільки філософське знання і його теоретичні побудови не мають свого прямого експериментального забезпечення, вимога істинності щодо них не має повсюдного застосування. Вони далеко не завжди можуть бути перевірені на предмет істинності чи хибності. Пізнавальна значимість філософського знання нерідко оцінюється за його здатністю пробуджувати свідомість та будити думку, за його аналітико-синтетичними можливостями чи методологічною продуктивністю. Відомо, наприклад, що філософія Маха була методологічною опорою Ейнштейнові при створенні спеціальної і загальної теорії відносності в період кризи в фізиці в кін. XIX - поч. XX ст., хоч істинність цієї філософської системи в цілому викликає обґрунтовані сумніви. Ф. зародилася на ранніх фазах цивілізації в умовах поглиблення поділу праці, відокремлення розумової праці від фізичної, поступового накопичення позитивного знання про процеси і явища навколишнього світу, яке вже не вкладалося в парадигми міфологічної свідомості. Перші філософські системи виникли в І тис. до н. е. в Китаї (Лао-Цзи, Мо-Цзи, Конфуцій), в Індії (локаята, веданта, йога); в VI - V ст. до н. е. в Стародавній Греції (Елейська школа, Мілетська школа, Геракліт, Демокрит, Епікур, Сократ, Піфагор, Платон, Аристотель), в І ст. до н. е. - II ст. в Стародавньому Римі (Лукрецій, Сенека, Аврелій) Т. ермін "Ф." вперше з'явився у Піфагора В. античних філософських системах з різних світоглядних позицій змальовувалася загальна картина світобудови і формувалися первісні уявлення про природу людини частково на основі систематизації позитивних результатів пізнання, а частково за рахунок припущень і вигадок. АнтичнаФ. мала синкретичний характер. В ній містилося власне філософське знання, яке в зародковій формі утримувало в собі майже всі філософські напрями, що розвинулися пізніше, хоч уже в стародавні часи в загальних рисах окреслились як окремі філософські дисципліни - метафізика, логіка, етика; філософські напрями - скептицизм, стоїцизм, містицизм, платонізм. Антична Ф. виступала формою систематизації конкретно-наукового знання, завдяки чому її характеризують ще як натурфілософію. Особливістю античної Ф. було також те, що вона в своїх системах і типах філософування відбивала цивілізаційні особливості стародавніх суспільств, типів культур і форм світосприйняття. Якщо західна антична Ф., орієнтуючись переважно на науку, заклала логіко-раціоналістичні традиції освоєння світу, то східна Ф., істотно спираючись на житейську мудрість, висунула на передній план духовно-емоційні форми, моральне удосконалення та духовно-вольовий самоконтроль. У наступні історичні епохи розвиток філософської думки супроводжувався істотними перетвореннями її предмета та суспільних функцій. Занепад античного суспільства і його культури, перехід до Середньовіччя викликали до життя свої типи філософської рефлексії, які відбивали основні суперечності епохи: з одного боку, безроздільне панування релігійної свідомості, авторитаризму церкви та релігійного укладу життя, з другого - поступове економічне зростання, розвиток мистецтва, природничих наук і викликаний ним певний технічний прогрес. На зміну античній Ф. в II ст. до н. е. - II ст. прийшов гностицизм, який синтезував античну Ф., християнське віровчення і східні релігії та наукові здобутки; в І - VIII ст. - патристика, що являла собою варіант релігійної Ф., який поєднував еллінські філософські традиції з християнським віровченням. Значне поширення патристика мала в Україні. Вона продовжила етичні традиції філософської думки Київської Русі. Перекази "ІЇІестидення" Василія Великого, яке вважалося своєрідною енциклопедією того часу, містили значний природознавчий матеріал і сприяли утвердженню світського світогляду, зокрема ідеї про працю як умову тілесного і морального здоров'я Я. к продовження патристики, в IX - XV ст. розвивається схоластика (Дуне Скот, Тома Аквінський, Бекон, Оккам), що характеризується теоцентризмом, синтезом християнського віровчення і раціоналізму. Найважливішими досягненнями схоластики були розробка способів і процедур логічного доведення, ідеї логічної машини, постановка проблеми про природу універсалій, подальше накопичення конкретно-наукових знань. У цей час розвиваються і елементи реалістичного світорозуміння (Ван Чун, Ібн Сіна, Ібн Рушд). В XIV - XVI ст. в Європі розвивається Ф. Відродження. Вона охоплює соціально-філософський напрям (Петрарка, Еразм Роттердамський, Мор, Кампанелла, Монтень) та натурфілософію (Парацельс, Бруно, Кардане, Коперник, Галілей). Ф. Відродження характеризує перехід від теоцентризму до антропоцентризму, вона формує гуманістичний світогляд, висуває ідеї нового соціального і державного устрою В. она має антирелігійне і антисхоластичне спрямування, виробляє наукові погляди на світобудову, обстоює суверенність наукового мислення та істин науки, започатковує методологію механіцизму. Становлення Ф. Нового часу тісно пов'язане з епохою формування буржуазних суспільств у Європі, великими географічними відкриттями і важливими досягненнями природознавства. В XVII ст. видатними мислителями - Беконом, Декартом, Гоббсом, Спінозою - створюються філософські системи, які відстоюють матеріалістичний погляд на світ, виробляють раціоналістичні та емпіричні засади наукового методу, осмислюють взаємозв'язок розуму і досвіду, чим закладають методологічні передумови теоретичного та експериментального природознавства. Чітко заявляють про себе раціоналізм і емпіризм як альтернативні методологічні системи. Ф. європейського Просвітництва XVIII ст. (Локк, Вольтер, Руссо, Монтеск'е, Гольбах, Гельвецій, Дідро, Лессінг, Шіллер, Гете) розкрила багатоманітність підходів до осмислення природної і соціальної дійсності, взаємозв'язку людини і суспільства, суспільства і держави на основі ідеї природного права та свободи, показувала силу знання і просвіти в суспільному житті. В ній на передній план вийшов філософський матеріалізм, досягла завершеності методологія механіцизму. Утворилися широкоохватні системи об'єктивного (Ляйбніц) та суб'єктивного (Берклі, Г'юм) ідеалізму. З відокремленням від філософії математики, фізики, астрономії, біології тощо натурфілософія поступово втратила своє значення. Поширення ідей європейського Відродження та Просвітництва в Україні припало на XV - XVIII ст. і відбувалося в умовах наростання соціального, національного та релігійного гніту, посилення інтересу до рідної культури, історії, мови, пробудження національної свідомості, що обумовило його особливості. Дрогобич, Русин, Оріховський, Смотрицький, Потій, Могила, Галятовський, Баранович, Вишенський у формі релігійної полеміки відображали боротьбу укр. народу за своє соціальне і національне визволення, проголошували ідеї політичних свобод, патріотизму, служіння спільному благу, соціальної справедливості. Розвиток ідей гуманізму і просвітництва тісно пов'язаний з діяльністю в Україні братств і братських шкіл, особливо з Острозькою, Львівською та Київською. Вчені КМА (Гізель, Козачинський, Кониський, Прокопович, Тодорський, Яворський) розвивали науково-просвітні ідеї, розробляли гуманістичне вчення про людину, природне право та суспільний договір, відстоювали раціонально-логічними засобами православне віровчення. Великий філософ, просвітитель, гуманіст і свободолюбець Сковорода розробляв етичне вчення, серцевиною якого була проблема людини, її внутрішнього світу і морального вдосконалення. Від нього веде філософський напрям, який був розвинутий Юркевичем і отримав назву Ф. серця, що справила помітний вплив на філософську думку інших країн. Визначним явищем у розвитку світової філософської думки стала класична нім. Ф. друг. пол. XVIII - перш. пол. XX ст. (Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель, Фоєрбах), яка витворила розгорнуті філософські системи на основі принципу тотожності мислення і буття, дала осмислення колізій тогочасного суспільства і пізнання, проблем розуму та його границь, досвіду і практики, діяльності як опредмечення і розпредмечення, моральності і свободи; висвітлила діалектику як особливий тип світогляду і мислення Н. а рос. ґрунті ідеї класичної нім. Ф. у поєднанні з матеріалізмом активно розвивали Герцен, Огарьов, Чернишевський, Добролюбов, Писарєв, створивши ідеологію революційного демократизму Р. ос. релігійна Ф., яка поєднувала християнський платонізм, шеллінгіанство і містику, розглядала православне віровчення як розуміння всезагального буття і рос. ментальності (В. Соловйов, Флоренський); розвивала в річищі релігійного екзистенціалізму філософію особи і свободи (Бердяєв). Концепція соціальних і демократичних перетворень була провідною у творчості укр. гуманістів і демократів серед. XIX - поч. XX ст. Шевченка, Лесі Українки, Франка, вченихсуспільствознавців Костомарова, Потебні, Драгоманова, Грушевського, які пропагували ідеї соціальної і політичної свободи, національного визволення, соціальної справедливості і рівності, провідної ролі трудового народу в суспільно-історичному поступі, піднесення національної самосвідомості і розвитку національної культури та освіти укр. народу. В XIX та XX ст. виникає цілий ряд філософських течій, шкіл, систем і вчень, які набули глобального поширення і сформували сучасні типи світогляду та філософського мислення. В серед. XIX ст. в Європі виникає, а в кін. XIX та у XX ст. набуває поширення марксизм (Маркс, Енгельс), який створює діалектичний та історичний матеріалізм, матеріалістичне розуміння історії, формує діалектико-матеріалістичну методологію, застосовує їх до обґрунтування комунізму; соціал-демократизм, ідейні основи якого заклали Каутський і Бернштейн. Потужною філософською течією став позитивізм, що виник у XIX ст. і пройшов певні етапи розвитку: класичний (Конт, Дж.Ст.Мілль, Спенсер); емпіріокритицизм (Мах, Авенаріус); неопозитивізм, одним із виявів якого стала діяльність в кін. XIX - пер. пол. XX ст Л. ьвівсько-Варшавської школи (Твардовський, Лукасевич, Каторбинський, Айдукевич, Лесьневський, Тарський, Татаркевич, Балей, Мостовський), яка зробила вагомий внесок в аналітичну Ф., логіку і методологію науки, зокрема в філософський аналіз мови науки, розробку проблем логічних підстав науки і наукових теорій, теорії дедукції та індукції, систем некласичних логік та логічної семантики. Значна увага приділена проблемам психології, етики, естетики. Розширення логіко-філософської проблематики пов'язане з діяльністю в 20 - 30-х рр. XX ст. Віденського гуртка (Шлік, Карнап, Гемпель, Фейгль, Нейрат, Гедель) та широкого кола співпрацюючих з ним мислителів (Франк, Найгель, Айєр, Кайл та ін.), який сформував напрям логічного позитивізму в Ф. науки. Центральна ідея - відмова від традиційних філософських методів і застосування концептуальних та технічних засобів формально-логічного аналізу наукового знання. Зробив значний внесок у розвиток сучасної формальної логіки і логіки науки. Окремі варіанти неопозитивізму містять праці Рассела, Бриджмена (операціоналізм), Поппера, а також лінгвістична філософія (Вітгенштайн, Мур, Райл, Остин, Тулмін), постпозитивізм (Кун, Лакатос, Феєрабенд). Значного поширення і впливу набули екзистенціалізм, започаткований в серед. XIX ст. К'єркегором і презентований творчістю Ясперса, Камю, Марселя, Гайдеггера, Сартра, близькими йому є Ф. життя (Ніцше, Дильтей, Вергсон, Шпенглер) та неофрейдизм (Фромм, Хорні, Салліван); прагматизм, започаткований в кін. XIX - на поч. XX ст. Пірсом і розвинутий Джемсом, Дж. Мідом, Шіллером, Дьюї; системний підхід (Берталанфі, Ешбі, Месарович), що сформувався в серед. XX ст., близько до нього прилягає структуралізм (Леві-Строс, Фуко, Малиновський, Парсонс); постмодернізм (Ліотар, Рорті.Деррида, Р. Варт та ін.), який вийшов на філософську арену в кін. XX ст. Дедалі більшого значення набуває Ф. космізму (Ціолковський, Вернадський). Сучасна Ф. являє собою складну і розгалужену систему знань, диференційовану не тільки за напрямами, а й за своїм предметом, утворюючи сукупність самостійних філософських дисциплін, що тісно взаємодіють між собою. Найрозвиненішими є філософська онтологія, пізнання теорія, логіка, методологія, соціальна Ф., філософська антропологія, моральна Ф., етика, естетика, Ф. історії, Ф. культури, Ф. науки, Ф. мистецтва, Ф. політики, Ф. права, Ф. релігії, феноменологія, праксеологія, герменевтика, аксіологія, історія Ф. Кожна дисципліна в межах окремих філософських напрямів і течій може істотно вар'юватися - відповідно до їхніх світоглядних і методологічних засад. У своєму розвитку Ф. умовно пройшла класичний (до серед. XIX ст.) і некласичний (XIX - XX ст.) періоди. Нині вона вступає в постнекласичний період, зумовлений кардинальними цивілізаційними зрушеннями на межі двох останніх тисячоліть - становленням інформаційного і високотехнологічного суспільств, екологічною, моральною, демографічною, антропологічною кризами, техногенними катастрофами тощо.

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ - процес зародження і розвитку філософських знань; наукова галузь, що вивчає історію філософського мислення. Зародження філософських ідей в культурі Китаю, Індії, країн Близького Сходу і Стародавньої Греції дослідники датують поч. - серед І. тис. до н. е. З цього часу починається відлік історії філософії як процесу. Перші спроби зібрання свідчень про знання, здобуті в результаті філософської рефлексії, здійснюються в культурі Стародавнього Сходу й Єгипту. Більш спеціалізовано осмислення процесу розвитку філософської думки розпочинається в античності Аристотелем й грецьк. доксографами (Теофраст,Діоген Лаертський, Секст Емпірик). їх творчість започатковує розвиток І. Ф. як наукової дисципліни. В II - III ст. здійснюється перехід від опису і класифікації філософських текстів, - чим переважно обмежувався підхід доксографів, - до екзегези, коментування, витлумачення їх. Початок цьому етапові в розвитку І. ф. було покладено в Александрійській школі, на здобутки якої спираються представники історико-філософської науки доби Середньовіччя, що осмислюють переважно досвід античної філософії (Юстін Філософ, Іполіт, Тома Аквінський та ін.) С. уттєвий внесок в історико-філософське вивчення античної спадщини належить араб, вченим. Першим значним араб, істориком філософії був Шахрастані (XII ст.), твір якого "Релігійні секти та філософські школи" являє одну з ранніх спроб викладу всесвітньої І. ф. Аналогічний твір в Європі належить учневі Дунса Скота - Берлі ("Книга про життя і нрави давніх філософів і поетів", близько 1330 р.). Інтерес до осмислення античної філософської спадщини, філологічної критики й перекладу творів Платона, Аристотеля, Цицерона, Лукреція, Плотіна, Прокла та ін. визначає спрямованість історико-філософських досліджень доби Відродження. Переважні зусилля дослідників у цей час спрямовані на розробку фактографічного рівня історикофілософської науки (Йоанн Баптист Буонасеньї "Листи про знаменитіші секти філософів та їх відмінності між собою" (1458); Фриз "Хронологічна бібліотека класичних філософів" (1592). Суттєвий поворот до поглиблення методології історико-філософського дослідження здійснюється в XVII ст. (Бекон, Бейль) й наступному XVIII ст. (Бруккер "Критична історія філософії від створення світу до нашого часу" (1742 - 1744), Теннеман "Історія філософії" (1798 - 1819), Аст "Нарис історії філософії" (1807) та ін.) А. ктивізація історико-філософських досліджень в XVII - XVIII ст. створила передумови для переходу на новий етап розвитку, що позначений зверненням від методичної рефлексії до власне методологічного, теоретичного обґрунтування І.ф. Стимулом для такого переходу стала "критична філософія" Канта. Власне, підсумком, першим результатом його є історико-філософська концепція Гегеля С. уть гегелівської концепції - в обґрунтуванні погляду на І. ф. як закономірний процес розвитку, де всі філософські системи необхідно пов'язані одна з одною. Послідовність філософських систем обумовлена внутрішньою логікою виведення філософської ідеї. Кожна філософська система не зникає в історії, зберігаючись як момент єдиного цілого. Являючи специфічний вираз абсолютного, філософська система, згідно з Гегелем, належить своєму часові. Вона є "думкою своєї епохи", виражаючи її дух. Подальший поступ історико-філософської науки переважно спрямований на розвиток і подолання недоліків, властивих гегелівській концепції І. ф. У зв'язку з цим здійснюються спроби уточнити розуміння суб'єкта філософського розвитку. Якщо Гегель розглядав І. ф. як процес самопізнання абсолютного духа, то в концепціях кін. XIX - XX ст. реальним суб'єктом філософування вважається індивід (філософія життя, екзистенціалізм), суспільні класи (марксизм), нації (націоналізм) тощо. Всупереч гегелівському уявленню про І. ф. як однолінійно спрямований процес прогресивного розвитку, обґрунтовуються підходи, згідно з яким І. ф. являє плюралістичну сукупність самоцінних філософських систем (постмодернізм), аналізується діалогічний зв'язок між окремими системами як спосіб реального буття філософії (філософія діалогу, комунікативна філософія). Спеціально досліджуються процедури історикофілософського витлумачення тексту (герменевтика). Об'єктом дослідження І. ф. є тексти, що містять відображення філософськи значимих ідей, наявних у культурі. Загальна сукупність їх утворює зміст філософської культури суспільства на певному етапі його розвитку. Особливість предмета історико-філософської науки зумовлена специфікою співвідношення І. ф. із власне філософією. Філософія є не лише предметом історикофілософського вивчення, вона включає І. ф. як свій органічний компонент, завдяки якому здійснюється самопізнання й саморозвиток філософії. І.ф. як галузь наукового дослідження являє складне структурне утворення, що реалізує свої завдання на фактографічному, теоретичному та історіографічному рівнях. У процесі вивчення об'єкта історико-філософського дослідження здійснюється аналіз передумов його виникнення (генетичний аналіз), сутності (есенціональний аналіз) і особливостей функціонування філософських ідей в історії культури (функціональний аналіз). Історико-філософське дослідження здійснюється з огляду вимог логічного аспекту (де досліджується внутрішня логіка розгортання філософської ідеї в історії), соціологічного (досліджуване явище розглядається як результат діяльності філософських і нефілософських спільнот - філософські школи, напрями, течії, соціальні класи, нації тощо) та культурологічного аспекту (рух філософських ідей розглядається в контексті історії культури, в якій ідеї формуються й зазнають певних трансформацій в процесі функціонування). В межах, передусім, культурологічного аспекту здійснюється дослідження історії національної філософії як духовної квінтесенції культури певного народу. Історико-філософські дослідження особливо активізуються на кризових етапах історії, коли нагальною стає потреба переосмислення нагромадженого досвіду з огляду нових завдань філософського осягнення дійсності. Цим пояснюється зростання ролі історикофілософської науки на нинішньому етапі розвитку людства, зважаючи на корінні зміни, що відбуваються на поч. III тис З. добуття Україною державної незалежності фундаментально вплинуло на активізацію досліджень в галузі історії укр. філософії, суттєво розширило коло досліджуваних проблем, надало поштовху осмисленню й застосуванню як традиційних для укр. філософії, так і нових методологічних парадигм. Зародження укр. філософії охоплює тривалий період від V по IX ст. Воно тісно пов'язане з розвитком міфологічних уявлень давньоукр. племен. Середньовічний період розвитку укр. філософії починається від Княжої доби (XI - XIII ст.) і триває до серед. XIV ст.; він репрезентується філософськими ідеями (джерелом яких була філософія патристики, насамперед, східної), що утворили підґрунтя нефілософської (релігійної, мистецької) творчості, політичної діяльності тощо. Від серед. XIV ст. до кін. XVII ст. тривав ранньоновітній період в історії укр. думки, що характеризувався розвитком ренесансно-гуманістичних, реформаційних ідей, а також бароковою схоластикою в її православній версії. Від останньої започатковується професійна укр. філософія. Новітній період розвитку укр. філософії (XVIII - XIX ст.) пов'язаний із Просвітництвом, релігійною філософією, преромантичними і романтичними тенденціями, рецепцією нім. ідеалізму (Канта, Гегеля, Фіхте, Шеллінга), філософією мови (з опертям на ідеї Гумбольдта, Лотце і Штайнталя), позитивізмом; в суспільно-політичній думці розроблялись ідеї лібералізму, консерватизму, націоналізму. В укр. філософії XX ст. (на теренах колишнього СРСР) домінувала марксистсько-ленінська філософія; в Галичині переважали семіотичні і логіко-методологічні дослідження, автори яких дотримувалися матеріалістичної, позитивістської і неотомістської орієнтації (див. Львівсько-Варшавська логіко-філософська школа). Систематичне вивчення історії укр. філософії і суспільно-політичної думки почалося у XIX ст. Воно спиралося на панівний тоді в Україні народницький світогляд, джерелом якого була романтична філософія з характерною для неї ідеалізацією простого люду і сільської культури як підґрунтя національної самобутності (див. Куліш). В дослідженнях Антоновича, Грушевського, Лесі Українки, Франка домінувала методологія і філософія Просвітництва, частково - позитивізму. Історико-філософська концепція Чижевського ґрунтується на понятті національної філософії, передбачає виклад І. ф., в тому числі й укр., в історико-культурному контексті. Вагомим внеском у вивчення історії укр. філософії, зокрема політичної філософії, є праці Лисяка-Рудницького. У радянський час історія укр. філософії розглядалась переважно як складова частина всесвітнього розвитку філософії, що відбувався у формі боротьби матеріалізму з ідеалізмом. Помітним здобутком тогочасних укр. учених була підготовка тритомної "Історії філософії на Україні" (К., 1987), два томи якої були опубліковані. Незважаючи на обмеження і перешкоди, що їх створювала на шляху дослідницької праці марксистсько-ленінська методологія, вітчизняні історики філософії зробили чималий внесок у розвиток укр. історико-філософської науки, особливо щодо вивчення філософської думки Княжої доби, ренесансно-гуманістичних і реформаційних ідей, філософії барокової доби, насамперед, філософії КМА, спадщини Сковороди та видання його творів (дослідження Шинкарука, Горського, Іваньо, Нічик і очолюваної нею дослідницької групи). Нині, спираючись на різні методологічні підходи (герменевтику, структурний аналіз текстів, компаративно-історичний аналіз тощо), укр. історики філософії працюють над відтворенням цілісної картини історії укр. філософії, розуміючи її як невід'ємну частку загальноєвропейського духовного процесу, як плюралістичне поєднання різноманітних напрямів, течій, шкіл, що, взаємодіючи між собою, утворюють підвалини самобутнього побуту укр. філософії і культури (дослідження Лісового, Бадзьо, Забужко, Сирцової та ін.).